Як Державна служба якості освіти впроваджує європейські підходи
Державна служба якості освіти вже кілька років поспіль активно інтегрує європейський підхід в інструментах своєї роботи.
Зокрема, у 2014 році відбулись ключові реформи у сфері вищої освіти України, що були визначені новою редакцією закону «Про вищу освіту». З 2017-го нові правила торкнулись інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти, сертифікації вчителів та системи оцінювання учнів.
Також Державна служба якості освіти долучена до урядової інформаційної кампанії EUkраїна, яка знайомить українців з базовими європейськими цінностями, розкриває практичний зміст євроінтеграції і ті переваги та можливості, які з’являються в житті українців завдяки інтеграції нашої країни до ЄС.
РДУ поспілкувалися з Олександром Якименком, першим заступником Голови Державної служби якості освіти про євроінтеграційні процеси, міжнародний досвід та оновлені підходи в співпраці з закладами освіти.
Від покарання до допомоги
Оскільки система вищої освіти вже зазнала євроінтеграційних змін завдяки реформам 2014-го року, зараз наш фокус направлений на загальну середню освіту. Ми закладаємо ті норми, які направлені на інтеграцію до ЄС.
Й почали ми зі зміни у самій філософії оцінювання. Раніше основним інструментом був нагляд і контроль за діяльністю закладів освіти. Це часто було тотожним до покарання — інспектори, чиновники здійснювали перевірки й прописували недоліки: чого бракує, що змінити, де помилки. Й тоді починалися «пошуки винного».
Тепер ми перебудували систему так, що в центрі — автономія закладу. В першу чергу це про відповідальність. Держава виявила довіру, надавши закладам освіти можливість самостійно розпоряджатися матеріальними та інтелектуальними ресурсами. Це дуже європейський підхід.
Яка ж в цій парадигмі наша роль? Від нагляду й контролю ми перейшли до підтримки й допомоги.
Зокрема, прийшли до того, що в закладах освіти має бути внутрішня система забезпечення якості. Розробили рекомендації: що це таке, з чого вона складається, які критерії оцінки. Адже не можна прийняти закон й сказати директорам, керівникам закладів «відтепер працюйте за новими правилами». Важливо пояснити, дати підтримку.
Так ми створили «Абетку для директора» — посібник для керівництва, як краще налаштувати внутрішні процеси, як оцінювати роботу адміністрації, педагогів, як побудувати стратегію.
Нові інструменти оцінювання якості освіти
Ми підлаштовували наші інструменти вже під філософію автономії. Так, ключовим став інституційний аудит. Це зовнішнє оцінювання роботи школи, під час якого незалежні експерти оцінюють освітні і управлінські процеси та дотримання закладом освіти вимог законодавства.
Аудит є новою для України процедурою вивчення освітньої діяльності школи, яка прийшла на зміну державній атестації шкіл. Під час аудиту ми зосереджуємось на чотирьох основних напрямах:
- освітнє середовище;
- педагогічна діяльність;
- управлінські процеси;
- система оцінювання учнів.
Важливо, що за результатами аудиту ми не пишемо «що не так й кого треба за це покарати» — ми надаємо рекомендації на основі висновків.
Атестацію педагогічних працівників ми замінюємо на сертифікацію. Вона відбувається виключно з ініціативи самого педагога. Це зовнішнє оцінювання професійних компетентностей педагогічного працівника, зокрема з педагогіки та психології, практичних вмінь застосування сучасних методів і технологій навчання.
Також хотіли відійти від слова «інспекція», яке було у нашій назві, тому що воно вже мало негативний зміст, асоціювалося з покаранням. Перейшли до вживання терміну — забезпечення якості освіти.
Кожен з цих підходів ми масштабуємо на дошкільну, позашкільну та професійно-технічну освіту, щоб рухатись далі.
Відійти від шаблонів
Ми розробляємо рекомендації, як підготувати стратегію розвитку закладів, але це лише рівень рекомендацій. Ми заохочуємо креативний підхід закладів, в тому числі на рівні розробок власних стратегій.
Але зіштовхнулись з тим, що до нас звертаються й просять дати шаблони для заповнення. Тож ми намагаємось пояснити, що наша цінність — в різності, і ми не хочемо зводитись до типових речей. Це завдання на балансування — допомагати закладам й залишати поле для творчості, щоб вони могли робити свій внесок у розвиток системи освіти.
Ми сьогодні в перехідному періоді й намагаємося впровадити підхід самооцінювання.
Законодавчо його ще немає, але ми працюємо над розробкою. Це буде ще однією складовою автономії. Адже ми не виключаємо, що в майбутньому може й не бути потреби в Державній службі якості освіти. Це стане можливим, якщо побудувати систему довіри в суспільстві: між державою, адміністрацією закладів, батьками й дітьми. Тож ми хочемо дати певний набір інструментів, щоб працівники могли проводити самооцінювання за різними сферами. Такий погляд зі сторони – дуже важливий. Головне, щоб це відбувалося систематично. Бачимо з досвіду країн ЄС, що це важливий напрямок.
Комунікаційна стратегія як спосіб порозуміння
Ми усвідомлювали, що може бути певний спротив, оскільки впроваджували принципово нові підходи. Як то кажуть, всі хочуть змін, але не всі хочуть змінюватись. Тому було важливо правильно донести ціль наших дій. Тож ми розробили комунікаційну стратегію, де докладно й зрозуміло прописали тези, місію, аргументацію впровадження нових інструментів.
Зауважу, що це відбувалося з нашої ініціативи, ми пропрацьовували ці речі всередині колективу, проводили стратегічні сесії. Так, під час однієї з таких сесій у нас з’явилось розуміння «клієнтського ряду».
Адже завжди вважалось, що все, що ми робимо — для дітей, наче вони наші клієнти. Але коли ми почали докладно досліджувати, то зрозуміли, що наш клієнт — директор, керівник закладу освіти. В першу чергу продукти стосуються його. Хоч ми й працюємо на якість освіти учнів, але цей вплив опосередкований. В першу чергу наша робота стосується саме директорів.
Ми розробили комунікаційну стратегію під кожен продукт. І вже з нею йшли до керівників закладу. Мало прийти і сказати: «у нас є інституційний аудит — користуйтесь». А ось докладно описати, чим це може бути корисно, як він дозволить наблизитись до моделі «якісної школи» — інша справа.
Вчитись на чужих помилках
Ми не робили все поодинці, це був би неправильний підхід. Перед тим, як запроваджувати зміни в себе, ми досить активно досліджували досвід інших країн у системі оцінювання якості освіти. Нідерланди, Шотландія, Фінляндія, Чехія, Литва: ми консультувалися з експертами у цих країнах, знайомилися з їхнім підходом.
Ключовим у системі забезпечення якості є постійне вдосконалення. Але й потрібно враховувати, що ми не можемо просто скопіювати чийсь досвід, — його важливо адаптувати під наші реалії, враховуючи «роботу над помилками». До прикладу, ми працювали з системою оцінювання. В законі досить велика рамка, з чого складається система якості освіти, яка охоплює понад 10 пунктів і приписку «тощо».
Ми почали вивчати досвід інших країн у цій сфері, і помітили, що більшість країн пройшли шлях від 10+ пунктів до 4-х.
Почали цікавитись, чому так. І дізналися, що справа у складності адміністрування, бюрократизмі. Тож ми одразу «перескочили» до 4-х пунктів: це управлінська діяльність закладу освіти, оцінювання роботи педагога, результати навчання та освітнє середовище. Такий стрибок «зекономив» нам 20 років власного досвіду.
Гнучкість системи забезпечення якості освіти
Якщо ми говоримо про інституційний аудит, у нас є ядро показників і критеріїв, які ми застосовуємо в роботі. Це все регламентовано на рівні рішень уряду, наказів. Маємо чітку рамку, в якій працюємо.
Але коли будували цю систему — якісь речі винесли на рівень законодавства, наприклад сферу, напрям, критерії. А деякі показники, які допомагають розшифрувати ту чи іншу позицію, залишили на своєму рівні, щоб могли швидше підлаштовувати.
До прикладу, до нас звертається МОН, щоб ми визначили рівень забезпечення шкіл підручниками. У нас є показник «матеріально-технічне забезпечення» — і ми можемо легко додати туди саме критерій підручника. Тобто інституційний аудит — це такий місток між Міністерством і користувачами послуг.
Як змінилася якість освіти в Україні з початком повномасштабної війни
Під час воєнного стану введено мораторій на державний нагляд/контроль. Але в нашій роботі залишається інструмент моніторингу якості освіти, хоч і з певними обмеженнями.
У звичайний час ми збираємо інформацію з трьох джерел: від наших експертів, які проводять оцінювання на місцях під час відвідування закладів, батьків та дітей. На жаль, зараз експерти не можуть бути присутніми на уроках та проводити оцінювання роботи вчителя, тож залишаються лише опитування батьків і дітей.
У нас заплановано великий моніторинг в частині якості освіти на листопад-грудень, тож на початку наступного року вже зможемо дати чітку відповідь.
Оксана Грушанська-Власова
Державна служба якості освіти вже кілька років поспіль активно інтегрує європейський підхід в інструментах своєї роботи.
Зокрема, у 2014 році відбулись ключові реформи у сфері вищої освіти України, що були визначені новою редакцією закону «Про вищу освіту». З 2017-го нові правила торкнулись інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти, сертифікації вчителів та системи оцінювання учнів.
Також Державна служба якості освіти долучена до урядової інформаційної кампанії EUkраїна, яка знайомить українців з базовими європейськими цінностями, розкриває практичний зміст євроінтеграції і ті переваги та можливості, які з’являються в житті українців завдяки інтеграції нашої країни до ЄС.
РДУ поспілкувалися з Олександром Якименком, першим заступником Голови Державної служби якості освіти про євроінтеграційні процеси, міжнародний досвід та оновлені підходи в співпраці з закладами освіти.
Від покарання до допомоги
Оскільки система вищої освіти вже зазнала євроінтеграційних змін завдяки реформам 2014-го року, зараз наш фокус направлений на загальну середню освіту. Ми закладаємо ті норми, які направлені на інтеграцію до ЄС.
Й почали ми зі зміни у самій філософії оцінювання. Раніше основним інструментом був нагляд і контроль за діяльністю закладів освіти. Це часто було тотожним до покарання — інспектори, чиновники здійснювали перевірки й прописували недоліки: чого бракує, що змінити, де помилки. Й тоді починалися «пошуки винного».
Тепер ми перебудували систему так, що в центрі — автономія закладу. В першу чергу це про відповідальність. Держава виявила довіру, надавши закладам освіти можливість самостійно розпоряджатися матеріальними та інтелектуальними ресурсами. Це дуже європейський підхід.
Яка ж в цій парадигмі наша роль? Від нагляду й контролю ми перейшли до підтримки й допомоги.
Зокрема, прийшли до того, що в закладах освіти має бути внутрішня система забезпечення якості. Розробили рекомендації: що це таке, з чого вона складається, які критерії оцінки. Адже не можна прийняти закон й сказати директорам, керівникам закладів «відтепер працюйте за новими правилами». Важливо пояснити, дати підтримку.
Так ми створили «Абетку для директора» — посібник для керівництва, як краще налаштувати внутрішні процеси, як оцінювати роботу адміністрації, педагогів, як побудувати стратегію.
Нові інструменти оцінювання якості освіти
Ми підлаштовували наші інструменти вже під філософію автономії. Так, ключовим став інституційний аудит. Це зовнішнє оцінювання роботи школи, під час якого незалежні експерти оцінюють освітні і управлінські процеси та дотримання закладом освіти вимог законодавства.
Аудит є новою для України процедурою вивчення освітньої діяльності школи, яка прийшла на зміну державній атестації шкіл. Під час аудиту ми зосереджуємось на чотирьох основних напрямах:
- освітнє середовище;
- педагогічна діяльність;
- управлінські процеси;
- система оцінювання учнів.
Важливо, що за результатами аудиту ми не пишемо «що не так й кого треба за це покарати» — ми надаємо рекомендації на основі висновків.
Атестацію педагогічних працівників ми замінюємо на сертифікацію. Вона відбувається виключно з ініціативи самого педагога. Це зовнішнє оцінювання професійних компетентностей педагогічного працівника, зокрема з педагогіки та психології, практичних вмінь застосування сучасних методів і технологій навчання.
Також хотіли відійти від слова «інспекція», яке було у нашій назві, тому що воно вже мало негативний зміст, асоціювалося з покаранням. Перейшли до вживання терміну — забезпечення якості освіти.
Кожен з цих підходів ми масштабуємо на дошкільну, позашкільну та професійно-технічну освіту, щоб рухатись далі.
Відійти від шаблонів
Ми розробляємо рекомендації, як підготувати стратегію розвитку закладів, але це лише рівень рекомендацій. Ми заохочуємо креативний підхід закладів, в тому числі на рівні розробок власних стратегій.
Але зіштовхнулись з тим, що до нас звертаються й просять дати шаблони для заповнення. Тож ми намагаємось пояснити, що наша цінність — в різності, і ми не хочемо зводитись до типових речей. Це завдання на балансування — допомагати закладам й залишати поле для творчості, щоб вони могли робити свій внесок у розвиток системи освіти.
Ми сьогодні в перехідному періоді й намагаємося впровадити підхід самооцінювання.
Законодавчо його ще немає, але ми працюємо над розробкою. Це буде ще однією складовою автономії. Адже ми не виключаємо, що в майбутньому може й не бути потреби в Державній службі якості освіти. Це стане можливим, якщо побудувати систему довіри в суспільстві: між державою, адміністрацією закладів, батьками й дітьми. Тож ми хочемо дати певний набір інструментів, щоб працівники могли проводити самооцінювання за різними сферами. Такий погляд зі сторони – дуже важливий. Головне, щоб це відбувалося систематично. Бачимо з досвіду країн ЄС, що це важливий напрямок.
Комунікаційна стратегія як спосіб порозуміння
Ми усвідомлювали, що може бути певний спротив, оскільки впроваджували принципово нові підходи. Як то кажуть, всі хочуть змін, але не всі хочуть змінюватись. Тому було важливо правильно донести ціль наших дій. Тож ми розробили комунікаційну стратегію, де докладно й зрозуміло прописали тези, місію, аргументацію впровадження нових інструментів.
Зауважу, що це відбувалося з нашої ініціативи, ми пропрацьовували ці речі всередині колективу, проводили стратегічні сесії. Так, під час однієї з таких сесій у нас з’явилось розуміння «клієнтського ряду».
Адже завжди вважалось, що все, що ми робимо — для дітей, наче вони наші клієнти. Але коли ми почали докладно досліджувати, то зрозуміли, що наш клієнт — директор, керівник закладу освіти. В першу чергу продукти стосуються його. Хоч ми й працюємо на якість освіти учнів, але цей вплив опосередкований. В першу чергу наша робота стосується саме директорів.
Ми розробили комунікаційну стратегію під кожен продукт. І вже з нею йшли до керівників закладу. Мало прийти і сказати: «у нас є інституційний аудит — користуйтесь». А ось докладно описати, чим це може бути корисно, як він дозволить наблизитись до моделі «якісної школи» — інша справа.
Вчитись на чужих помилках
Ми не робили все поодинці, це був би неправильний підхід. Перед тим, як запроваджувати зміни в себе, ми досить активно досліджували досвід інших країн у системі оцінювання якості освіти. Нідерланди, Шотландія, Фінляндія, Чехія, Литва: ми консультувалися з експертами у цих країнах, знайомилися з їхнім підходом.
Ключовим у системі забезпечення якості є постійне вдосконалення. Але й потрібно враховувати, що ми не можемо просто скопіювати чийсь досвід, — його важливо адаптувати під наші реалії, враховуючи «роботу над помилками». До прикладу, ми працювали з системою оцінювання. В законі досить велика рамка, з чого складається система якості освіти, яка охоплює понад 10 пунктів і приписку «тощо».
Ми почали вивчати досвід інших країн у цій сфері, і помітили, що більшість країн пройшли шлях від 10+ пунктів до 4-х.
Почали цікавитись, чому так. І дізналися, що справа у складності адміністрування, бюрократизмі. Тож ми одразу «перескочили» до 4-х пунктів: це управлінська діяльність закладу освіти, оцінювання роботи педагога, результати навчання та освітнє середовище. Такий стрибок «зекономив» нам 20 років власного досвіду.
Гнучкість системи забезпечення якості освіти
Якщо ми говоримо про інституційний аудит, у нас є ядро показників і критеріїв, які ми застосовуємо в роботі. Це все регламентовано на рівні рішень уряду, наказів. Маємо чітку рамку, в якій працюємо.
Але коли будували цю систему — якісь речі винесли на рівень законодавства, наприклад сферу, напрям, критерії. А деякі показники, які допомагають розшифрувати ту чи іншу позицію, залишили на своєму рівні, щоб могли швидше підлаштовувати.
До прикладу, до нас звертається МОН, щоб ми визначили рівень забезпечення шкіл підручниками. У нас є показник «матеріально-технічне забезпечення» — і ми можемо легко додати туди саме критерій підручника. Тобто інституційний аудит — це такий місток між Міністерством і користувачами послуг.
Як змінилася якість освіти в Україні з початком повномасштабної війни
Під час воєнного стану введено мораторій на державний нагляд/контроль. Але в нашій роботі залишається інструмент моніторингу якості освіти, хоч і з певними обмеженнями.
У звичайний час ми збираємо інформацію з трьох джерел: від наших експертів, які проводять оцінювання на місцях під час відвідування закладів, батьків та дітей. На жаль, зараз експерти не можуть бути присутніми на уроках та проводити оцінювання роботи вчителя, тож залишаються лише опитування батьків і дітей.
У нас заплановано великий моніторинг в частині якості освіти на листопад-грудень, тож на початку наступного року вже зможемо дати чітку відповідь.
Оксана Грушанська-Власова