Підсумки сертифікації: пілотний проєкт отримує 12 балів
ПІДСУМКИ СЕРТИФІКАЦІЇ
ПІЛОТНИЙ ПРОЄКТ ОТРИМУЄ 12 БАЛІВ
Підбиваючи підсумки трирічного пілотного проєкту сертифікації вчителів початкових класів, «Освіта України» поспілкувалася з п’ятьма педагогами, які пройшли незалежне оцінювання, а дехто спробував себе і в ролі експерта.
З кожним зі спікерів говорили про: 1) ставлення до пілотного проєкту, особистий досвід його проходження; 2) переваги і недоліки процесів сертифікації (зокрема, порівняно з атестацією); 3) те, що складніше – самому проходити оцінювання чи оцінювати інших; 4) те, чи планують за три роки йти на цей «іспит» знову; 5) те, що потрібно для розвитку і вдосконалення сертифікації, та які її перспективи, на думку вчителів.
«МОЖЛИВО, ПОДАВАТИСЯ ІНКОГНІТО?»
Наталія Флінта, сертифікована 2021 року. Працює в опорному закладі «Збаразька ЗОШ І-ІІІ ступенів №1» Збаразької міської ради Тернопільської області. Педагогічний стаж – 30 років.
*Ще до сертифікації два роки експертувала вчителів і чотири – пілотувала Державний стандарт початкової освіти, а тому добре розуміла, що це таке. Важливим фактором участі у новації для мене було й те, що можна збільшити свої фінансові доходи. Я й колегам під час навчань радила: йдіть на сертифікацію, і матимете додатково 1200 чи 1500 гривень на місяць. За рік назбираєте стільки, що зможете поїхати відпочити на море чи в Карпати – щоб просто перезавантажитися, набратися здорового внутрішнього ресурсу.
*Незалежне оцінювання стало для мене своєрідним підсумком чотирирічної роботи. На початку було незвично, переживала, як усе складеться. Та мені дісталися прекрасні експерти! Запропонували презентувати свій досвід, а вже потім – уроки. Дали пораду, щоб колега додатково показувала камерою з телефона клас, мою працю з дітьми. Дуже важливим було те, що після кожного уроку експерти мене заохочували, дякували. Це додавало сил і впевненості.
А от під час інтерв’ю мені було легко, комфортно. Адже маю досвід експерта, проведення тренінгів, вебінарів на «Основі», онлайн-навчань з учителями Тернопільщини.
*Якщо обирати поміж сертифікацією та атестацією, то я за першу. Атестація триває досить довго – з вересня до березня. Постійно перебуваєш у бойовій готовності. А це – тривалі переживання, напруження. Можливо, не всіх, але мене подібне випробовування виснажує, не дає відчуття польоту чи свободи у педагогічній творчості. А от сертифікація – тиждень, і все. Оцінили – і працюю далі, отримуючи насолоду від роботи та спілкування з дітьми!
Як експерт у спілкуванні з колегами іноді чула про випадки, коли під час атестації у колективах не завжди наявні справедливість, доброчесність. Натомість є проблеми з комунікацією між директором і вчителем. Тож, виходить, і тут сертифікація виграє, бо маємо незалежне оцінювання на всі 100 відсотків.
*Як на мене, експертом бути легше: спостерігати, давати поради, підтримувати… Учителеві під час оцінювання однозначно важче.
Зауважу і таке: як у експерта траплялися випадки, коли педагог відверто не дотягував, але мав надію «проскочити»… Думаю, потрібно організувати групи чи клуби, де для вчителів проводилися б консультації із сертифікованими колегами, тоді менше було б «холостих» спроб, а впевненості – додалося б.
*У нас така професія, що ми мусимо постійно навчатися. І це є один із постулатів НУШ: «навчатися упродовж життя». Тому однозначно – сертифікація має стати систематичною. От тільки варто прирівняти її до атестації за термінами – кожні 5 років, а не 3. Також не потрібно ставити обмеження щодо кількості учасників. А втім, самі педагоги не квапляться пройти незалежне оцінювання. Ймовірно, треба передбачити можливість подаватися інкогніто, щоб ніяк не залежати від дирекції, колег чи батьків.
«ТЕ, ЩО ВИВИЩУЄ ВЧИТЕЛЯ НАД СОБОЮ»
Володимир Мініч, сертифікований у 2020 році, експерт із сертифікації у 2019-му і 2021 роках. Із 1995-го – вчитель початкових класів Обсіцької гімназії Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області. Педагогічний стаж – 26 років.
*Щойно почув про сертифікацію – вагань, що піду на неї, не було. Але у 2019 році спершу вирішив стати експертом із вивчення практичного досвіду. Щоб для себе з’ясувати, що і до чого.
Адміністрація нашого закладу, працівники районного відділу освіти поставилися до мого кроку з величезним розумінням. І колеги були в курсі моїх планів узяти участь у сертифікації. Коли 2020-го зареєструвався і потрібні були відповідні довідки і документи, директор у всьому йшов мені назустріч.
*Узагалі, кожен етап – особливий. Найскладнішим і водночас найцікавішим є вивчення практичного досвіду. Найважче, і це розповідають практично всі вчителі, здолати хвилювання: кого побачиш по той бік екрану серед експертів? Як поведуть себе діти? Чи вистачить сили духу і можливостей, зрештою, слів – усе показати, продемонструвати, висловити?
*Спілкуюся з колегами по всій країні, й відгуки про атестацію не завжди хороші. Не скажу, що це загальна картина, але навіть за хороших стосунків у колективі присвоєння категорій залежить винятково від доброї волі директора. Так, атестація не завжди є об’єктивною, а то і порядною. Тому, якщо порівнювати ці два процеси – атестацію та сертифікацію, – то остання є абсолютно незалежним інструментом оцінювання.
*Я був експертом двічі. В експертних групах є викладачі інститутів удосконалення, управлінці, методисти. Вони часто відвідують заклади освіти, консультують, перевіряють, входять до складу атестаційних комісій тощо. А в нас – експертів з учительської когорти – такого досвіду не було, тому це дуже хвилювало. Одна справа – самому показати, який ти педагог, а інша – оцінити колегу. Це важливіше, відповідальніше, а отже – бути експертом значно складніше.
*Щороку до процесу сертифікації вносяться якісь зміни. Усе шліфується, адаптується до різних умов. Дистанційне оцінювання – така ж новація, як і випробування пілоту в цілому. Тут Державна служба якості освіти показала себе як організатор і куратор проєкту на найвищому рівні. Справедливо буде зазначити, що сертифікація дуже вивищує вчителя над самим собою. Проте навіть ті інструменти заохочення педагогів, які закладені в законі, – досі не можна реалізувати. Дотепер процедура сертифікації для атестації не приведена у відповідність до Закону України «Про повну загальну середню освіту».
Три роки! Те, що Типове положення про атестацію педагогічних працівників не відповідає закону (і про це говорять директори, відмовляючи сертифікованим педагогам у присвоєнні звання чи категорії, хоча сертифікація дає право на автоматичне зарахування атестації), – неправильно! Чому досі такі речі не виправлені?
Проте ми йдемо абсолютно новим шляхом, і без спотикання не обходиться… Дуже тішить, що у службі дослухаються до наших зауважень. От, наприклад, 2021 року вдосконалили проходження третього етапу. Не було самоп резентації вчителя, а тепер зробили. Отже, процедура шліфується, стає кращою.
«КОЛЕГИ СТАВЛЯТЬСЯ СТРИМАНО»
Галина Нікуліца, сертифікована в 2019 році, експертка в 2021-му, тренер НУШ із використання LEGO- технологій, учителька початкових класів опорного закладу «Романковецький ліцей імені академіка К.Ф. Поповича Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області». Педагогічний стаж – 29 років.
*Як тільки дізналася про сертифікацію, зрозуміла: маю спробувати свої сили. Добре знала, що приїдуть професіонали, які з першого слова зрозуміють, хто перед ними. Керівництво усіляко мене підтримувало, допомагало, розділяло мої погляди. Як, до речі, і всі колеги. Але тоді, у 2019-му, була єдиною зі свого закладу, хто пройшов сертифікацію. У 2020-му в районі ніхто не проходив сертифікацію, і лише цього року спробували свої сили ще кілька педагогів з інших закладів. Що ж, і досі вчителі до новації ставляться досить стримано.
*Дуже хвилювалася перед вивченням практичного досвіду професійних компетентностей учителя. Та у результаті з усіх етапів саме цей мені сподобався найбільше. Експертами були доброзичливі люди, професіонали своєї справи. Зі 120 балів я отримала 114.
Пригадую, коли розгорнула зошит, переді мною все наче змішалося: спектр запитань вельми широкий, починаючи від педагогіки, психології, методики викладання – і аж до санітарних вимог, при цьому обов’язкове знання предметів за середню і старшу школи. Збивали з думки хвилювання, недосконалість друку, подеколи геть неоднозначні запитання. Але – нічого. Маючи достатньо знань, упоралася, набравши прохідний бал. Величезний плюс сертифікації в тому, що кожен учитель може спробувати себе і переконатися, що він дійсно обрав стежину, яка йому потрібна.
*Порівнюючи сертифікацію й атестацію, розмірковуючи, чи витіснятиме новація нинішній метод оцінювання, зауважу: атестація поки незамінна. Але працювати в цьому напрямі варто. Сертифікація повинна залишитися у початковій школі, й надалі до неї потрібно залучити учителів-предметників. Якщо фахівець справді працює і має певні досягнення, займається підвищенням своєї фахової майстерності – то кожен директор підтримуватиме такого. Наприклад, керівництво мого закладу дуже зацікавлене у тому, щоб педпрацівники самовдосконалювалися і досягали високих результатів.
*Не вагаючись, 2019 року я зробила такий важливий крок і успішно пройшла всі етапи. Сертифікація відкриває нові можливості! Водночас зрозуміла, над чим ще треба працювати. Відтак ще подумаю, чи варто проходити наступну сертифікацію. Хочу просто працювати, допомагати своїм колегам. Щаслива відчувати себе частиною спільноти освітян за покликанням, які творять реформи і не відмовляються від своєї мрії.
«ЦІКАВИЙ, ХОЧА НЕПРОСТИЙ ДОСВІД»
Леся Павлюк, сертифікована у 2019 році, вчителька початкових класів ліцею №7 Івано-Франківської міської ради, тренерка НУШ, експертка з вивчення досвіду вчителів, які сертифікуються, експертка з інституційного аудиту ЗЗСО, дипломантка ІІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2019», півфіналістка премії Global Teacher Prize Ukraine 2020 та 2021 рр. Педагогічний стаж – 9 років.
*З початкової школи сертифікацію пройшла тільки я, але точно знаю, що є вчителі з базової та старшої школи, які чекають можливості зареєструватися.
Спочатку важко було наважитися – страшила невідомість. Але прочитала нормативну базу, розібралася і зареєструвалася.
*Розповім про етап щодо вивчення досвіду. Звістка про приїзд експертів була неочікуваною, бо думала, до Івано-Франківщини доберуться аж восени. Я тоді лише повернулася із Запоріжжя, де проходив ІІІ тур Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2019». А нині, озираючись назад, я навіть рада, що несподівано: не було часу хвилюватися напередодні, а роботу вчителя видно завжди. Шкода лише, що саме того дня нагороджували переможців обласного туру конкурсу «Учитель року – 2019», і довелося вибирати – урочисто отримувати нагороду за перемогу чи проходити етап вивчення досвіду. (Змінити графік роботи експертів можливості не було.) Я обрала друге. До мене приїхали експерти із Закарпаття, професіонали своєї справи і дуже хороші люди. Були налаштовані побачити все найкраще. І побачили. Мій результат був 118 балів зі 120.
Найлегшим етапом сертифікації було завантаження е-портфоліо. А от найскладнішим виявилося очікування балів за ЗНО і граничних балів проходження сертифікації. З полегшенням зітхнула лише тоді, коли побачила результати.
*До змін і новацій в освіті я ставлюся дуже позитивно. В іншому разі не була би тренеркою НУШ, експерткою з вивчення досвіду вчителів, які сертифікуються, експерткою з інституційного аудиту ЗЗСО і, звісно, не проходила б сертифікацію у перший же рік її пілотування. Узагалі, було дуже цікаво послухати думки щодо моєї роботи незалежних експертів – незнайомих людей, які знаються на педагогічній діяльності. Сертифікація дала цікавий, хоча і непростий досвід, знайомство з прогресивними освітянами. Вважаю, що вона має велике майбутнє, проте на добровільних засадах.
*Будучи вчителькою, яка сертифікується, я мріяла, щоб приїхали хороші експерти, котрі зрозуміють мене, знайдуть, за що поставити високі бали. А вже коли сама стала експерткою – аби попалися хороші вчителі, яким було б за що ставити високі бали. Узагалі, службою розроблені дуже чіткі інструменти оцінювання роботи вчителів, які сертифікуються. Хоча кожен експерт під час оцінювання відштовхується від своїх знань, особистого педагогічного досвіду.
*Ще не знаю, чи піду на сертифікацію знову, і якщо піду, то коли. Метою сертифікації є пошук агентів змін – агенти знайшлися. Уявляєте, яких змін вони тепер можуть натворити (від слова «творчість»)?! Нас багато, скоро буде ще більше, не думаю, що ми надалі одні одних будемо оцінювати… І вже насамкінець зазначу таке: дуже важливо, щоб на сертифікацію йшли саме ті люди, які усвідомлюють суть НУШ, відповідають професійному стандарту, горять своєю роботою.
«У МЕНЕ СТАЛИСЯ ПОЗИТИВНІ ЗМІНИ»
Ольга Романюк, сертифікована у 2020 році, експертка у 2021-му. 19 років працювала педагогом початкових класів і вчителем англійської мови у початкових класах у Стопчаківському ліцеї Яблунівської селищної ради
Косівського району Івано-Франківської області. 5-й місяць обіймає посаду директора в Уторопському ліцеї, що в сусідньому селі. Педагогічний стаж – 20 років.
*В Уторопському ліцеї, окрім мене, є учителька, яка разом зі мною у 2020 році успішно пройшла сертифікацію. Загалом у громаді є троє сертифікованих педагогічних працівників з 11 навчальних закладів. Для мене сертифікація – великий крок уперед.
Більшість позитивних змін у мене розпочалися з успішного проходження сертифікації. Це дало можливість стати освітнім експертом з вивчення практичного досвіду вчителів, які сертифікуються, експертом з інституційного аудиту.
*Під час оцінювання хвилювання надзвичайно велике, бо таки процедура дуже складна. Та зібрала волю у кулак, щоб емоційно витримати. У колективі тримала у таємниці те, що готуюся і проходжу сертифікацію. Усіх здивувала тоді, коли поділилася гарною новиною: ось, пройшла, і мій результат – 97,5 бала зі 100. Але однозначно – це колосальна праця.
І коли подала документи на конкурс на заміщення вакантної посади директора, то, безумовно, мала вже великий багаж знань і корисний досвід: сертифікація, навчання на освітнього експерта, участь в інституційному аудиті. Тому все склалося якнайкраще.
*Перший етап завжди найскладніший, бо це початок. А найлегшим став третій – інтерв’ю з експертами. Можливо, саме тому, що я детально обдумувала і зважувала відповіді, завчасно добре налаштувала себе. Тож однозначно раджу всім учителям, хто відчуває у собі потенціал, хто поки не помічений, хоче рухатися уперед, обов’язково спробувати сертифікацію.
*От тільки маю відчуття, що наші освітяни ще не всі готові до сертифікації, На жаль, спостерігаю це і в закладі, який очолила: учителі не готові до змін. Не всі прагнуть займатися саморозвитком, що є важливою умовою підвищення компетентності педагога. Але ж для успіху передусім треба мати внутрішню мотивацію! Світ швидко змінюється. Учитель повинен встигати за змінами, йти в ногу із часом. А надто тоді, коли, згідно з дослідженнями PISA, освіта – на 4-му місці у світовому пріоритеті.
*Спробувати себе в ролі освітнього експерта – це вагомий досвід. Навіть уболіваючи і підтримуючи когось, як експерт маєш бути максимально об’єктивним. Мені довелося вивчати досвід педагогів Дніпропетровської області. А це для мене означало – побачити, як працюють інші, щось запозичити чи навіть виправити у себе. Звичайно, як для новоспеченого керівника, котрий тільки здобуває навички оцінювання педагогів, цей досвід був дуже корисним.
Методичних рекомендацій експерти вчителям не надають, але оцінювати, я вам скажу, також дуже не просто. Тому це ще й досвід відповідальності.
*Сертифікація повинна бути, проте чи буде вона обов’язковою абсолютно для всіх – сумніваюся, хоча сама б того хотіла. Ті, хто став директорами шкіл уже після проходження сертифікації (а таких немало навіть серед учителів початкових класів), думаю, ставитимуть перед своїми педагогічними працівниками високі вимоги до професіоналізму і якості. Цього нас навчила сертифікація.
Галина КОРОЛЬОВА, Валентина ОЛІЙНИК
ПІДСУМКИ СЕРТИФІКАЦІЇ
ПІЛОТНИЙ ПРОЄКТ ОТРИМУЄ 12 БАЛІВ
Підбиваючи підсумки трирічного пілотного проєкту сертифікації вчителів початкових класів, «Освіта України» поспілкувалася з п’ятьма педагогами, які пройшли незалежне оцінювання, а дехто спробував себе і в ролі експерта.
З кожним зі спікерів говорили про: 1) ставлення до пілотного проєкту, особистий досвід його проходження; 2) переваги і недоліки процесів сертифікації (зокрема, порівняно з атестацією); 3) те, що складніше – самому проходити оцінювання чи оцінювати інших; 4) те, чи планують за три роки йти на цей «іспит» знову; 5) те, що потрібно для розвитку і вдосконалення сертифікації, та які її перспективи, на думку вчителів.
«МОЖЛИВО, ПОДАВАТИСЯ ІНКОГНІТО?»
Наталія Флінта, сертифікована 2021 року. Працює в опорному закладі «Збаразька ЗОШ І-ІІІ ступенів №1» Збаразької міської ради Тернопільської області. Педагогічний стаж – 30 років.
*Ще до сертифікації два роки експертувала вчителів і чотири – пілотувала Державний стандарт початкової освіти, а тому добре розуміла, що це таке. Важливим фактором участі у новації для мене було й те, що можна збільшити свої фінансові доходи. Я й колегам під час навчань радила: йдіть на сертифікацію, і матимете додатково 1200 чи 1500 гривень на місяць. За рік назбираєте стільки, що зможете поїхати відпочити на море чи в Карпати – щоб просто перезавантажитися, набратися здорового внутрішнього ресурсу.
*Незалежне оцінювання стало для мене своєрідним підсумком чотирирічної роботи. На початку було незвично, переживала, як усе складеться. Та мені дісталися прекрасні експерти! Запропонували презентувати свій досвід, а вже потім – уроки. Дали пораду, щоб колега додатково показувала камерою з телефона клас, мою працю з дітьми. Дуже важливим було те, що після кожного уроку експерти мене заохочували, дякували. Це додавало сил і впевненості.
А от під час інтерв’ю мені було легко, комфортно. Адже маю досвід експерта, проведення тренінгів, вебінарів на «Основі», онлайн-навчань з учителями Тернопільщини.
*Якщо обирати поміж сертифікацією та атестацією, то я за першу. Атестація триває досить довго – з вересня до березня. Постійно перебуваєш у бойовій готовності. А це – тривалі переживання, напруження. Можливо, не всіх, але мене подібне випробовування виснажує, не дає відчуття польоту чи свободи у педагогічній творчості. А от сертифікація – тиждень, і все. Оцінили – і працюю далі, отримуючи насолоду від роботи та спілкування з дітьми!
Як експерт у спілкуванні з колегами іноді чула про випадки, коли під час атестації у колективах не завжди наявні справедливість, доброчесність. Натомість є проблеми з комунікацією між директором і вчителем. Тож, виходить, і тут сертифікація виграє, бо маємо незалежне оцінювання на всі 100 відсотків.
*Як на мене, експертом бути легше: спостерігати, давати поради, підтримувати… Учителеві під час оцінювання однозначно важче.
Зауважу і таке: як у експерта траплялися випадки, коли педагог відверто не дотягував, але мав надію «проскочити»… Думаю, потрібно організувати групи чи клуби, де для вчителів проводилися б консультації із сертифікованими колегами, тоді менше було б «холостих» спроб, а впевненості – додалося б.
*У нас така професія, що ми мусимо постійно навчатися. І це є один із постулатів НУШ: «навчатися упродовж життя». Тому однозначно – сертифікація має стати систематичною. От тільки варто прирівняти її до атестації за термінами – кожні 5 років, а не 3. Також не потрібно ставити обмеження щодо кількості учасників. А втім, самі педагоги не квапляться пройти незалежне оцінювання. Ймовірно, треба передбачити можливість подаватися інкогніто, щоб ніяк не залежати від дирекції, колег чи батьків.
«ТЕ, ЩО ВИВИЩУЄ ВЧИТЕЛЯ НАД СОБОЮ»
Володимир Мініч, сертифікований у 2020 році, експерт із сертифікації у 2019-му і 2021 роках. Із 1995-го – вчитель початкових класів Обсіцької гімназії Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області. Педагогічний стаж – 26 років.
*Щойно почув про сертифікацію – вагань, що піду на неї, не було. Але у 2019 році спершу вирішив стати експертом із вивчення практичного досвіду. Щоб для себе з’ясувати, що і до чого.
Адміністрація нашого закладу, працівники районного відділу освіти поставилися до мого кроку з величезним розумінням. І колеги були в курсі моїх планів узяти участь у сертифікації. Коли 2020-го зареєструвався і потрібні були відповідні довідки і документи, директор у всьому йшов мені назустріч.
*Узагалі, кожен етап – особливий. Найскладнішим і водночас найцікавішим є вивчення практичного досвіду. Найважче, і це розповідають практично всі вчителі, здолати хвилювання: кого побачиш по той бік екрану серед експертів? Як поведуть себе діти? Чи вистачить сили духу і можливостей, зрештою, слів – усе показати, продемонструвати, висловити?
*Спілкуюся з колегами по всій країні, й відгуки про атестацію не завжди хороші. Не скажу, що це загальна картина, але навіть за хороших стосунків у колективі присвоєння категорій залежить винятково від доброї волі директора. Так, атестація не завжди є об’єктивною, а то і порядною. Тому, якщо порівнювати ці два процеси – атестацію та сертифікацію, – то остання є абсолютно незалежним інструментом оцінювання.
*Я був експертом двічі. В експертних групах є викладачі інститутів удосконалення, управлінці, методисти. Вони часто відвідують заклади освіти, консультують, перевіряють, входять до складу атестаційних комісій тощо. А в нас – експертів з учительської когорти – такого досвіду не було, тому це дуже хвилювало. Одна справа – самому показати, який ти педагог, а інша – оцінити колегу. Це важливіше, відповідальніше, а отже – бути експертом значно складніше.
*Щороку до процесу сертифікації вносяться якісь зміни. Усе шліфується, адаптується до різних умов. Дистанційне оцінювання – така ж новація, як і випробування пілоту в цілому. Тут Державна служба якості освіти показала себе як організатор і куратор проєкту на найвищому рівні. Справедливо буде зазначити, що сертифікація дуже вивищує вчителя над самим собою. Проте навіть ті інструменти заохочення педагогів, які закладені в законі, – досі не можна реалізувати. Дотепер процедура сертифікації для атестації не приведена у відповідність до Закону України «Про повну загальну середню освіту».
Три роки! Те, що Типове положення про атестацію педагогічних працівників не відповідає закону (і про це говорять директори, відмовляючи сертифікованим педагогам у присвоєнні звання чи категорії, хоча сертифікація дає право на автоматичне зарахування атестації), – неправильно! Чому досі такі речі не виправлені?
Проте ми йдемо абсолютно новим шляхом, і без спотикання не обходиться… Дуже тішить, що у службі дослухаються до наших зауважень. От, наприклад, 2021 року вдосконалили проходження третього етапу. Не було самоп резентації вчителя, а тепер зробили. Отже, процедура шліфується, стає кращою.
«КОЛЕГИ СТАВЛЯТЬСЯ СТРИМАНО»
Галина Нікуліца, сертифікована в 2019 році, експертка в 2021-му, тренер НУШ із використання LEGO- технологій, учителька початкових класів опорного закладу «Романковецький ліцей імені академіка К.Ф. Поповича Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області». Педагогічний стаж – 29 років.
*Як тільки дізналася про сертифікацію, зрозуміла: маю спробувати свої сили. Добре знала, що приїдуть професіонали, які з першого слова зрозуміють, хто перед ними. Керівництво усіляко мене підтримувало, допомагало, розділяло мої погляди. Як, до речі, і всі колеги. Але тоді, у 2019-му, була єдиною зі свого закладу, хто пройшов сертифікацію. У 2020-му в районі ніхто не проходив сертифікацію, і лише цього року спробували свої сили ще кілька педагогів з інших закладів. Що ж, і досі вчителі до новації ставляться досить стримано.
*Дуже хвилювалася перед вивченням практичного досвіду професійних компетентностей учителя. Та у результаті з усіх етапів саме цей мені сподобався найбільше. Експертами були доброзичливі люди, професіонали своєї справи. Зі 120 балів я отримала 114.
Пригадую, коли розгорнула зошит, переді мною все наче змішалося: спектр запитань вельми широкий, починаючи від педагогіки, психології, методики викладання – і аж до санітарних вимог, при цьому обов’язкове знання предметів за середню і старшу школи. Збивали з думки хвилювання, недосконалість друку, подеколи геть неоднозначні запитання. Але – нічого. Маючи достатньо знань, упоралася, набравши прохідний бал. Величезний плюс сертифікації в тому, що кожен учитель може спробувати себе і переконатися, що він дійсно обрав стежину, яка йому потрібна.
*Порівнюючи сертифікацію й атестацію, розмірковуючи, чи витіснятиме новація нинішній метод оцінювання, зауважу: атестація поки незамінна. Але працювати в цьому напрямі варто. Сертифікація повинна залишитися у початковій школі, й надалі до неї потрібно залучити учителів-предметників. Якщо фахівець справді працює і має певні досягнення, займається підвищенням своєї фахової майстерності – то кожен директор підтримуватиме такого. Наприклад, керівництво мого закладу дуже зацікавлене у тому, щоб педпрацівники самовдосконалювалися і досягали високих результатів.
*Не вагаючись, 2019 року я зробила такий важливий крок і успішно пройшла всі етапи. Сертифікація відкриває нові можливості! Водночас зрозуміла, над чим ще треба працювати. Відтак ще подумаю, чи варто проходити наступну сертифікацію. Хочу просто працювати, допомагати своїм колегам. Щаслива відчувати себе частиною спільноти освітян за покликанням, які творять реформи і не відмовляються від своєї мрії.
«ЦІКАВИЙ, ХОЧА НЕПРОСТИЙ ДОСВІД»
Леся Павлюк, сертифікована у 2019 році, вчителька початкових класів ліцею №7 Івано-Франківської міської ради, тренерка НУШ, експертка з вивчення досвіду вчителів, які сертифікуються, експертка з інституційного аудиту ЗЗСО, дипломантка ІІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2019», півфіналістка премії Global Teacher Prize Ukraine 2020 та 2021 рр. Педагогічний стаж – 9 років.
*З початкової школи сертифікацію пройшла тільки я, але точно знаю, що є вчителі з базової та старшої школи, які чекають можливості зареєструватися.
Спочатку важко було наважитися – страшила невідомість. Але прочитала нормативну базу, розібралася і зареєструвалася.
*Розповім про етап щодо вивчення досвіду. Звістка про приїзд експертів була неочікуваною, бо думала, до Івано-Франківщини доберуться аж восени. Я тоді лише повернулася із Запоріжжя, де проходив ІІІ тур Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2019». А нині, озираючись назад, я навіть рада, що несподівано: не було часу хвилюватися напередодні, а роботу вчителя видно завжди. Шкода лише, що саме того дня нагороджували переможців обласного туру конкурсу «Учитель року – 2019», і довелося вибирати – урочисто отримувати нагороду за перемогу чи проходити етап вивчення досвіду. (Змінити графік роботи експертів можливості не було.) Я обрала друге. До мене приїхали експерти із Закарпаття, професіонали своєї справи і дуже хороші люди. Були налаштовані побачити все найкраще. І побачили. Мій результат був 118 балів зі 120.
Найлегшим етапом сертифікації було завантаження е-портфоліо. А от найскладнішим виявилося очікування балів за ЗНО і граничних балів проходження сертифікації. З полегшенням зітхнула лише тоді, коли побачила результати.
*До змін і новацій в освіті я ставлюся дуже позитивно. В іншому разі не була би тренеркою НУШ, експерткою з вивчення досвіду вчителів, які сертифікуються, експерткою з інституційного аудиту ЗЗСО і, звісно, не проходила б сертифікацію у перший же рік її пілотування. Узагалі, було дуже цікаво послухати думки щодо моєї роботи незалежних експертів – незнайомих людей, які знаються на педагогічній діяльності. Сертифікація дала цікавий, хоча і непростий досвід, знайомство з прогресивними освітянами. Вважаю, що вона має велике майбутнє, проте на добровільних засадах.
*Будучи вчителькою, яка сертифікується, я мріяла, щоб приїхали хороші експерти, котрі зрозуміють мене, знайдуть, за що поставити високі бали. А вже коли сама стала експерткою – аби попалися хороші вчителі, яким було б за що ставити високі бали. Узагалі, службою розроблені дуже чіткі інструменти оцінювання роботи вчителів, які сертифікуються. Хоча кожен експерт під час оцінювання відштовхується від своїх знань, особистого педагогічного досвіду.
*Ще не знаю, чи піду на сертифікацію знову, і якщо піду, то коли. Метою сертифікації є пошук агентів змін – агенти знайшлися. Уявляєте, яких змін вони тепер можуть натворити (від слова «творчість»)?! Нас багато, скоро буде ще більше, не думаю, що ми надалі одні одних будемо оцінювати… І вже насамкінець зазначу таке: дуже важливо, щоб на сертифікацію йшли саме ті люди, які усвідомлюють суть НУШ, відповідають професійному стандарту, горять своєю роботою.
«У МЕНЕ СТАЛИСЯ ПОЗИТИВНІ ЗМІНИ»
Ольга Романюк, сертифікована у 2020 році, експертка у 2021-му. 19 років працювала педагогом початкових класів і вчителем англійської мови у початкових класах у Стопчаківському ліцеї Яблунівської селищної ради
Косівського району Івано-Франківської області. 5-й місяць обіймає посаду директора в Уторопському ліцеї, що в сусідньому селі. Педагогічний стаж – 20 років.
*В Уторопському ліцеї, окрім мене, є учителька, яка разом зі мною у 2020 році успішно пройшла сертифікацію. Загалом у громаді є троє сертифікованих педагогічних працівників з 11 навчальних закладів. Для мене сертифікація – великий крок уперед.
Більшість позитивних змін у мене розпочалися з успішного проходження сертифікації. Це дало можливість стати освітнім експертом з вивчення практичного досвіду вчителів, які сертифікуються, експертом з інституційного аудиту.
*Під час оцінювання хвилювання надзвичайно велике, бо таки процедура дуже складна. Та зібрала волю у кулак, щоб емоційно витримати. У колективі тримала у таємниці те, що готуюся і проходжу сертифікацію. Усіх здивувала тоді, коли поділилася гарною новиною: ось, пройшла, і мій результат – 97,5 бала зі 100. Але однозначно – це колосальна праця.
І коли подала документи на конкурс на заміщення вакантної посади директора, то, безумовно, мала вже великий багаж знань і корисний досвід: сертифікація, навчання на освітнього експерта, участь в інституційному аудиті. Тому все склалося якнайкраще.
*Перший етап завжди найскладніший, бо це початок. А найлегшим став третій – інтерв’ю з експертами. Можливо, саме тому, що я детально обдумувала і зважувала відповіді, завчасно добре налаштувала себе. Тож однозначно раджу всім учителям, хто відчуває у собі потенціал, хто поки не помічений, хоче рухатися уперед, обов’язково спробувати сертифікацію.
*От тільки маю відчуття, що наші освітяни ще не всі готові до сертифікації, На жаль, спостерігаю це і в закладі, який очолила: учителі не готові до змін. Не всі прагнуть займатися саморозвитком, що є важливою умовою підвищення компетентності педагога. Але ж для успіху передусім треба мати внутрішню мотивацію! Світ швидко змінюється. Учитель повинен встигати за змінами, йти в ногу із часом. А надто тоді, коли, згідно з дослідженнями PISA, освіта – на 4-му місці у світовому пріоритеті.
*Спробувати себе в ролі освітнього експерта – це вагомий досвід. Навіть уболіваючи і підтримуючи когось, як експерт маєш бути максимально об’єктивним. Мені довелося вивчати досвід педагогів Дніпропетровської області. А це для мене означало – побачити, як працюють інші, щось запозичити чи навіть виправити у себе. Звичайно, як для новоспеченого керівника, котрий тільки здобуває навички оцінювання педагогів, цей досвід був дуже корисним.
Методичних рекомендацій експерти вчителям не надають, але оцінювати, я вам скажу, також дуже не просто. Тому це ще й досвід відповідальності.
*Сертифікація повинна бути, проте чи буде вона обов’язковою абсолютно для всіх – сумніваюся, хоча сама б того хотіла. Ті, хто став директорами шкіл уже після проходження сертифікації (а таких немало навіть серед учителів початкових класів), думаю, ставитимуть перед своїми педагогічними працівниками високі вимоги до професіоналізму і якості. Цього нас навчила сертифікація.
Галина КОРОЛЬОВА, Валентина ОЛІЙНИК